Матеріали з рубрики: озон

Ви б одружилися, якби знали, чим все закінчиться? Якби точно знали, що таки закінчиться? Уявіть, що могли б подивитися на майбутнє своїх стосунків. А може, насправді, ви вже про нього знаєте, просто нікому не говорите? Навіть собі. Франсуа Озон, французький режисер, ставить нам ці запитання стрічкою “5 на 2”. З’ясовуємо, як у фільмі митець грається із часом, обирає кольори і яке кіно знімає. 

 

Dissecting a broken marriage -- in reverse - SFGate

 

Жанр: Драма, мелодрама
Рік: 2004
Країна: Франція 
У ролях: Валерія Бруні-Тедеські, Стефан Фрейс та інші 

 

Сюжет

Жиль і Маріон звичайна сім'я. У них один син, робота, спільна квартира. Коли подружжя вкладає сина спати, Маріон одягає сукню і фарбує губи, до них приходять друзі. Вони влаштовують посиденьки на кухні, курять, танцюють, говорять про вірність і зраджують. 

Фільм складається з п'яти епізодів життя двох людей. Епізодів перших побачень, теплих спогадів і холодного розлучення. Але Франсуа Озон грається з часом. Він ламає звичний порядок речей, і показує події в зворотньому порядку. “Подружжя зобов'язується повернути один одному всі подарунки, дорогоцінності, отримані ними один від одного за час спільного життя” – фраза, яку чуємо на початку фільму. Він починається сценою розлучення, а закінчується – знайомством. 

Amor em 5 Tempos

 

Про режисера

Франсуа Озон – режисер, який вирізняється стабільністю і продуктивністю. Він випускає по фільму щороку. Його стрічки відверті і дещо провокативні. Стосунки між людьми і їх психологія – ось на чому будується більшість сюжетів режисера. Часто головними героїнями стрічок є жінки. Саме їх внутрішній світ цікавить автора найбільше. 

Жінки в озонівських картинах стикаються з найрізноманітнішими соціальними проблемами, які стають частинами і їхніх особистостей. Наприклад, сімнадцятирічна Ізабель із «Молодої та прекрасної» (2013), приваблива зовні, дещо інфантильна дівчина із благополучної сім’ї, починає займатися проституцією. Представниця типової золотої молоді Мус, заможна наркозалежна з драми «Притулок» (2009), вагітніє від свого приятеля, який незадовго потому гине від передозування. Вона змушена самотужки вживатися у нову для себе роль майбутньої матері. Режисер не створює своїх героїнь ідеальними і не гіперболізує їхні недоліки – він зображує жінок так, як відчуває, – живими, справжніми й тому абсолютно прекрасними. Більше про особливості кіно режисера читайте в матеріалі Море жінки та убивства Франсуа Озона (прим. від ред.: цей абзац – цитата з вищевказаного матеріалу).

У “5 на 2” Озон знову глибоко досліджує внутрішні світи. Тільки цього разу і чоловіка, і жінки.

DVD – Pagina 16 – Cinemien

Час

Ми звикли бачити речі просто – від початку і до кінця, розвиток чогось від його народження до умовної смерти. Режисер цього фільму пропонує дистанціюватися від такого сприйняття та дає можливість дивитися на життя зворотньо і аналізувати. Спочатку пара проходить процес розлучення, вони обговорюють, хто і коли проводитиме час з сином. Потім ми маємо можливість бачити звичайний день чи то вечір у сімейному колі і з друзями. Наступна сцена – народження сина. Після того було весілля і знайомство пари. Найцінніше у цьому те, що моменти, показані в стрічці, підібрані хоч і логічно, але ніби випадково. Ніби нам показали записи прихованої камери, де нема гри на публіку. Тим паче, глядачам показують окремі моменти з життя обох партнерів, про які навіть Жиль і Маріон можуть не знати.

5×2 – 2004 | We Can't Hear the Mime!

 

У фільмі немає нічого зайвого. Всі п'ять сцен побудовані на стосунках двох людей і дотичних до них осіб, які з'являються у фільмі поступово. Якщо на передостанній сцені весілля пара була оточена величезною кількістю людей, то першу сцену розлучення вони провели удвох. Кожна сцена закінчується темним екраном і спокійною італійською музикою. Це дає час подумати перш ніж дивитися далі. 

 

Колір

Кольори кінострічки – спосіб говорити про час і стан героїв. Вони впродовж фільму переходять з приглушених холодних відтінків до яскраво-теплих. Сцена розлучення і прощання відбувається в темній кімнаті із синім відтінком стін у холодну пору року. Маріон одягнена в сіре пальто і блакитний шарф. Наступні сцени стають все яскравішими, а пори року – теплішими. Сцена весілля відбувається влітку в світлих коричнево-жовтих тонах а знайомиться пара на курорті, на березі моря. Фільм закінчується романтичною сценою саме там у променях західного сонця. 

Якщо дивитися фільм поступово, відчуття контрасту не виникає зовсім, але достатньо зіставити перший і останній епізоди, щоб бачити різницю кольору, якою так майстерно змальований настрій кожної зі сцен. Стосунки розвиваються так само поступово, як і змінюються кольори. Найважче в цій послідовності і плавності зрозуміти момент, де саме сталося щось, після чого розлучення було вже неминучим. Зрештою, для цього цей фільм і створений – для роздумів і аналізу. 

Five Times Two streaming: where to watch online?

Здавалося б, таке закінчення, як тут – ідеальне для типової історії кохання в романтичних фільмах. Вони знайшли однк одного, а попереду в них довге і щасливе життя. Але Франсуа Озон пропонує подивитися на такі історії глибше. Він без жодного моралізаторства показує у буденних речах моменти, які призводять до руйнування сімейного життя. То що означає це знайомство? Початок стосунків? Початок сім'ї? Початок кінця? Вирішувати кожному. 

Ірина Пельц

Різдвяні історії у кінематографі це, як правило, завжди про родину та домашній затишок, про ошатно декоровану оселю та приємні сюрпризи від рідних. Франсуа Озон також вирішив звернутися до традиційної різдвяної тематики, проте інтерпретував її по-своєму неочікувано та самобутньо: святкові сюрпризи обернув на жахливий інцидент, а родинну гармонію – на сплутане кодло інтриг, втім, зробив це із неперевершеним незлим гумором. Так з’явився детективно-комедійний мюзикл «8 Жінок», про який розповідаємо напередодні зимових свят.

 


Постер до кінострічки

 

Рік: 2001

Жанр: детектив, комедія, мюзикл

У головних ролях: Даніель Дар’є, Катрін Деньов, Ізабель Юппер, Еммануель Беар, Фанні Ардан, Вірджинія Ледоєн, Людівін Саньє, Фірміні Рішар та Домінік Ламюр

Країна: Франція, Італія

Мова: французька

На основі п’єси «8 Жінок» Робера Тома.

 


Усі вісім жінок під час спільного музичного номера

 

ПРО ЩО?

Озон розповідає сміливу та нестандартну різдвяну історію, гостру сатиричну комедію із присмаком нетривіального детективу, у центрі якої – вісім жінок, різних і самодостатніх. Усі героїні пов’язані між собою: хтось доводиться комусь близькою родичкою, хтось – хазяйновитою домоправителькою, хтось – слухняною служницею у приватному помісті. Попри спорідненість, стосунки між жінками складні. . Кожна роками приховує інтимні таємниці, а також слизько пліткує про інших. Втім, вони збираються напередодні різдвяних свят разом в ошатному маєтку, де їх спіткає спільне горе: гине власник будинку та глава цієї сім’ї, який їх забезпечував. Раптовий інцидент, схожий на зумисне убивство, ніж на самогубство, а також страх незвіданого, змусив жінок самотужки братися за розслідування справи. Тим паче, що вибратися із маєтку вони не могли: всі шляхи заблокував різдвяний сніг.

 


У розпалі власного розслідування

 

ФЕМІННІСТЬ

Феномен «8 Жінок» у фемінності картини: головні ролі виконують жінки. Ба більше, велика частина касту складається із французьких зірок кінематографу, що наділяє картину якісним, виразним, впізнаваним обличчям. Замахнутися на співпрацю одночасно із такою кількістю відомих акторок було рішенням непростим, та водночас ризикованим, адже довгий час Франсуа Озон мав репутацію режисера-маргінала, викривача контраверсійних, негламурних тем. Тим не менш, креативний синтез зусиль виявився успішним.

Кожна жінка у маєтку постає окремим індивідом: образ кожної прописаний із найдрібнішими деталями, які допомагають розкрити специфічний характер героїні. Враховано все: гобі, пристрасті, антипатії, манера рухатися та спілкуватися, преференції в одязі та навіть кольоровій палітрі. Кожна з персонажок має свої сильні сторони й слабкості та проходить шлях особистісного розвитку упродовж сюжету, по-своєму змінюючись. Також усі героїні наділені музичними номерами і рядом інших «маркерів», які виразно підкреслюють їхні індивідуальності: деталі костюмів і навіть квіти. Стосовно останнього, саме такі візуальні асоціативні символи бачимо під час титрів на початку кінокартини.

 


Героїня Еммануель Беар

 

ІРОНІЯ

«8 Жінок» Озона» – іронічна, навіть сатирична стрічка, де крізь призму гумору викриваються найрозповсюдженіші та знайомі нам недоліки людської сутності. Розвиток героїнь із ходом сюжету можливий, адже ті поступово відкривають «темні» сторони своїх характерів, публічно або внутрішньо рефлексуючи їх, та, врешті, відпускаючи весь негатив, що роками накопичувався всередині. Іронія картини – добра, але гірка, почасти театралізована та бурлескна, проте справедлива. Фінал стрічки постає своєрідним апофеозом сатири та логічним симбіозом усіх ідей і думок, що прагнув донести автор. Кінцівка видається тужливо-меланхолійною, та все ж сповненою світлої надії: усі жінки змінилися, набравшись важливого спільного та особистого досвіду із цієї непростої історії.

 


Героїні Вірджинії Ледоєн та Фанні Ардан

 

Отже, МОРАЛЬ

Парадокс кінострічки «8 Жінок», красивої, мелодійної, зворушливої та бурлескної, полягає у тому, що режисер хоч і викриває недоліки персоналій своїх героїнь, проте жодну з них не засуджує, ставлячи усіх на один щабель та постійно комбінуючи об’єктивний погляд із суб’єктивним людяним розумінням. Саме тому мораль стрічки – не концентрована в якійсь конкретній її частині, вона – у деталях, моментах, поглядах, випадково промовлених фразах і напівтонах міжособистісних відносин. Вона також у тому, що всі ми – люди, створіння сильні та слабкі водночас: кожен з нас має безумовний вплив на своє оточення та водночас сам перманентно піддається впливам ззовні, почасти того навіть не усвідомлюючи або просто не бажаючи помічати. Тому так важливо підтримувати гармонію у нашому середовищі, що завжди працює як єдиний механізм із взаємозалежних частинок.

Марія Васильєва

Непросте становлення жіночої сутности, актуальні замовчувані соціальні проблеми, питання сексуальної самоідентифікації, складні стосунки між поколіннями й підводне каміння сімейного життя – про все це сміливо та відверто знімає істинно французьке кіно Франсуа Озон. Він – відомий  режисер, випускник кінематографічної школи La Fémis, знаний своєю чарівливо-бунтівною авторською манерою та гостротою оригінальних сюжетів. Розбираємося, як творить провокативне кіно француз-сучасник.

Франсуа Озон

Озон розпочав свій творчий шлях із короткого метра. Його перші студентські роботи: «Сімейна фотографія» (1988), «Мої батьки літнього дня» (1989), «Маленька смерть» (1995), «Літня сукня» (1996), «Подивися на море» (1997) – двоїсті, немовби розділені навпіл зображення, які мають барвисту та чорно-білу частини. На перший погляд пасторальна тематика сімейних стосунків і романтичних захоплень у поєднанні з морськими пейзажами завжди супроводжується драматичним наративом і прихованими життєвими трагедіями персонажів. Цій традиції контрастів режисер залишається відданим і дотепер. Загалом, образно-символічна система кінематографу Озона базується на кількох основних елементах. Серед них:

ОЗОН І МОРЕ

Південне французьке узбережжя, особливо влітку, – одна з улюблених кінематографічних локацій режисера завжди максимально стильно та витончено інтерпретована. Морські пейзажі у картинах Озона не просто естетично привабливий бекґраунд зображуваного, а повноцінні герої: задають дійству потрібні тон, атмосферу, настрій, аби потому автор обірвав створену природою ідилію неочікуваним, часом – фатальним сюжетним поворотом. Море врівноважує, заспокоює, гармонізує, насичує персонажів позитивною енергетикою. Саме тому весь негатив, який завше раптово зароджується на цьому ідилічному тлі, сприймається вдвічі гостріше: дивує, вражає, навіть обурює. Море постає тією самою барвистою частиною зображення, якщо сприймати кінокартини Озона через призму контрасту, – персонажем винятково позитивним, проте радше пасивним, аніж активним.

Кадр із кінокартини Франсуа Озона "Притулок"

 

2000 рік стає для Озона зламним: автор перериває тенденцію чоловічих головних ролей у своїй фільмографії. Режисер запрошує відому британську акторку Шарлотту Ремплінг до свого нового фільму «Під піском» – містичної меланхолійної драми, центральними персонажами якої традиційно для Франсуа є подружня пара. Життя головних героїв у союзі лише на перший погляд видається гармонійним та збалансованим. З плином сюжетної історії ця омана розвіюється. 

Кадр із кінокартини Франсуа Озона "Під піском"

Після “Під піском” центральними персоналіями майже всіх кінокартин митця є жінки. Режисер тонко відчуває багатогранну натуру героїнь – непросту, суперечливу, сповнену страхів, бажань, вагань і кохання, зображеного у типовій французькій манері – дещо легковажно, дуже сексуально, гірко та солодко водночас, проте завжди візуально прекрасно. Жінки в озонівських картинах стикаються з найрізноманітнішими соціальними проблемами, які стають частинами і їхніх особистостей. Сімнадцятирічна Ізабель із «Молодої та прекрасної» (2013), приваблива зовні, дещо інфантильна дівчина із благополучної забезпеченої сім’ї, починає займатися проституцією. Представниця типової золотої молоді Мус, заможна наркозалежна з драми «Притулок» (2009), вагітніє від свого приятеля, який незадовго потому гине від передозування. Вона змушена самотужки вживатися у зовсім нову для себе роль майбутньої матері. Дівчина стикається із масою внутрішніх страхів і запитань. Переживає численні особистісні кризи – і все це на тлі розкішних морських пейзажів: вони то ідеально гармоніюють, то навпаки виразно контрастують із внутрішнім станом молодої жінки. Тема непростого материнства знайома і Кеті – головній героїні «Рікі» (2009), курйозної побутової драми із легким присмаком неординарної фантастики. Жінка народжує незвичайну дитину, поява якої стає лакмусовим папірцем для прихованих негативних явищ її сімейного життя. Озон вкотре зачіпає тему родини, для якої гармонія є станом радше показовим і натягнутим.

Кадр із кінокартини Франсуа Озона "Молода та пркрасна" з Мариною Вакт

Режисер не створює своїх героїнь ідеальними, при тому й не гіперболізує їхні недоліки – він зображує жінок так, як відчуває, – живими, справжніми й тому абсолютно прекрасними. 

«Мені вдаються жіночі персонажі саме тому, що я чоловік. Коли я працюю з чоловічими, то бачу себе, це заважає. Про глибоко особисте я можу говорити, коли ховаюся за жіночим образом» – так Франсуа Озон пояснює фемінність у своєму кінематографі. 

ОЗОН ТА УБИВСТВА

Їх багато. Зумисні, випадкові, добре та погано сплановані, примітивні та зі збоченнями – діапазон злочинів у картинах Озона на всякий колір і смак. Режисер іронізує над людським життям, демонструючи його швидкоплинність і крихкість, а також викриває людську вразливість, залежність від обставин та оточення. За таких умов убивства як сюжетний елемент постають екстравагантним доказом того, що світ за своєю природою – мінливий, нестабільний і хаотичний, а людям не варто соромитися своєї слабкости та намагатися обдурити долю, адже вона буває набагато хитрішою та іронічнішою, ніж ми думаємо.


Кадр із кінокартини Франсуа Озона "Подвійний коханець"

ЩО ЩЕ ПОДИВИТИСЯ У РЕЖИСЕРА?

«Щурятник» (1998) – запаморочливо саркастичний, гротескний шарж на уривок життя типової французької буржуазної сім’ї кінця ХХ століття. Талановитий мистецький акт глузування, часом – надто жорстокий, часом – зовсім нереалістичний, проте дуже повчальний.

«Краплі дощу на розпечених скелях» (2000) – блискуча кінематографічна комбінація драматичного сюжету та чорного гумору, з яким автор ставиться до зображуваних подій. Провокативна історія взаємодії чотирьох людей, зовсім різних і подібних водночас, сповнена чесної, проте грамотно замаскованої критики найрозповсюдженіших недоліків людського сутності.

«Басейн» (2003) – карколомна, дещо сюрреалістична історія за участі геніальної Шарлотти Ремплінг у головній ролі, частина якої розвивається виключно в уяві героїні як продукт складних психічних процесів свідомости. До речі, прийом розмивання меж фантазій та реальности задля багатогранного розкриття сутности персонажа є досить характерним авторській манері Озона.

 


Кадр із кінокартини Франсуа Озона "Басейн"

«Нова подружка» (2014) – неординарне, відверте, щире одкровення про пошуки себе та важливість усвідомлення власної ідентичности. Історія людини в лабіринтах сексуальности, гостросоціальна в темах, які висвітлює, і безперечно смілива та самобутня – як і вся творчість Франсуа.


Кадр із кінокартини Франсуа Озона "Нова подружка"

Своїм авторським кінематографом француз-оригінал може дивувати, вражати, надихати, збуджувати, захоплювати, часом – навіть обурювати, безцеремонно розбурхувати приховані почуття, проте точно ніколи не залишати байдужим. І не лише сюжетами, а й сміливістю та безперечною красою образів. Переконані: саме так варто знімати картини про важливе – і гостросоціальне, і глибоко особистісне.

Марія Васильєва