Матеріали з рубрики: релігія

Якщо ви вважаєте класичний живопис більш зрозумілим, ніж авангард, поквапимося вас розчарувати. Часом на реалістичних картинах важко второпати, що хотів зобразити художник. У сакральному мистецтві – поготів. Живописці не знали нічого про вигляд святих, тому писали їх із атрибутами: предметами, пов’язаними з історією канонізації чи життєвим шляхом людини. Попри те, що більшість таких знаків — звичайні побутові речі (ключі в Апостола Петра, молоток в Елігія чи лілії в Домініка), деякі здаються моторошними й дивними. Розповідаємо про найдивніші “забавки” святих. 

Три буханки хліба

Ні, це не ви в дитинстві придбали додому три батони на мамине прохання. Це Марія Єгипетська, покровителька жінок, які каються. Марія жила звичайним життям блудниці в Александрії, але якось доєдналася до групи паломників. Спершу просто хотіла перебувати поряд із великою кількістю чоловіків, щоб “було з ким віддаватися розпусті”. Та усвідомила своє моральне падіння, коли не змогла зайти в храм у Єрусалимі. Марія почула голос святої Діви, прийняла причастя, перейшла Йордан і оселилася в пустелі, де усе життя молилася й дотримувалася посту.

«Свята Марія Єгипентська», Квентін Массейс

На картинах Марію Єгипетську зображають з трьома буханками хліба, якими свята харчувалася в пустелі сімнадцять років. Вона купила їх за три монети, які отримала від незнайомця. Від сухого клімату хліб перетворився на сухарі й Марія розтягнула його надовго. Ще один її атрибут довге волосся, яке прикриває наге тіло. Свята була оголена, доки преподобний Зосіма Палестинський не зустрів її в пустелі й не віддав половину свого гіматія (верхній одяг у вигляді прямокутного шматка тканини).

Голова (в руках)

У школі вам здавалося безглуздим запитання “а голову ти вдома не забув”? Звісно, ви ж не Діонісій Паризький. Його атрибут – відтята голова в руках. Діонісій проповідував християнство в Древньому Римі у ІІІ столітті, а згодом став першим єпископом Лютеції (назва поселення, на місці якого побудований Париж). Язичницька влада місцевих відтяла йому голову на верхівці Монмартру (звідси й походить назва, Montmartre — горб мучеників). Втім, Діонісій начебто не помер, а взяв голову в руки й пішов на північ. Його поховали там, де він впав. Зараз на цьому місці розташований монастир Сен-Дені, усипальниця французької королівської сім’ї.

Фасад собору Сан-Дені

Діонісій Паризький — не єдиний, хто носить в руках свою голову. Таких святих називають “кефалофорами”. Серед них святий Юстус, Вікторік, Фусціан і Генціан.

Вежа

Картина Доменіко Гірляндайо

 Мініатюрну вежу в руках носить Варвара Геліопольска. Дівчина була дуже вродливою, а її батько Діоскор — аб’юзивним. Щоб відгородити дочку від навколишнього світу і “розпусників”, запроторив її до вежі. Під час будівництва дівчина попросила зробити замість двох вікон три як символ Святої Трійці. Річ у тім, що християнство тоді було заборонене в Римській імперії, просто матір Варвари рано померла і її виховували служниці-християнки. Вони навернули дівчинку. Коли вона зізналася батькові, що прийняла віру, він добровільно відвів її на тортури, а згодом відтяв голову. Щоправда, прожив недовго: дорогою додому Діоскора вбила блискавка.

Дракон 

У Середньовіччі теж була своя Дейнеріс. Маргарита (або Марина) Антиохійська — одна з найпопулярніших святих свого часу, покровителька вагітних і породіль, про яку зараз майже не згадують. 1969 року Ватикан забрав Маргариту з церковного календаря, оскільки її життя радше нагадувало міт чи казку, ніж те, що могло трапитися насправді. 

Свята Маргарита і дракон, ілюстрація в манускрипті

Марина Антиохійська була ранньохристиянською святою, яка відмовилася стати дружиною римського префекта Олівія, бо дала обітницю цнотливости. За це чоловік кинув її до в’язниці. Там Маргариті явився Диявол у вигляді дракона. Він проковтнув дівчину, але та врятувалася, бо розп’яттям пропалила в животі чудовиська дірку. Марину Антиохійську засудили до смертної кари за відмову молитися язичницьким богам. Святу варили й спалювали заживо, але померла вона лише через відтяту голову. 

Свята Маргарита, Франциско де Сурбаран

Ніж у голові

Петро Веронський жив у XIII столітті в Ломбардії. Після закінчення Болонського університету прийняв постриг від Святого Домініка (того самого, який заснував Домін"Святіканський орден). Петро був затятим кар’єристом: боровся проти єресі, палив “відьом” і міг би бути високопосадовцем, якби його не вбили дорогою з Мілану до Комо єретики. Його голову відрізали лише частково, тому кефалофором він не став.

Петро Веронський, Векк'єтта

На картинах Петра Веронського зображають з кинжалом, який стирчить із розколотого черепа. Папа Інокентій IV канонізував його через 11 місяців після смерті — найшвидше в історії святих. Недивно, вони добре товаришували.

Груди (на тарілочці)

Тортури святої Агати, Себастьяно дель Пйомбо

Носити пошкоджені частини тіла — поширена практика серед святих на картинах. У Діонісія Паризького — голова, у Люції Сиракузької — виколоті очі, а в Агати Сицилійської — груди. Митці зображують її з цією частиною тіла на підносі.

Свята Агата, Франциско де Сурбаран

Як і свята Маргарита, Агата відмовила римському префекту. За це дівчину насилу запроторили до борделю, а згодом – відтяли груди щипцями. Напів живій Агаті явився апостол Петро й зцілив її рани. Втім, дівчина все одно загинула у в’язниці. Хоча її кат, префект, заплатив за муки святої: його замок зруйнував землетрус.

Свята Агата, Джованні Каріані

Зараз Агата вважається покровителькою Сицилії, оскільки мешканці міста Катанія врятувалися від виверження вулкану Етна, виставивши на зустріч лаві пелену, якою була вкрита могила святої. Атрибутом Агати стали груди й щипці.

Коли наступного разу підете до храму, придивляйтеся до фресок та шукайте вежі, драконів і кефалофорів. А якщо трапиться щось незрозуміле, пишіть нам: спробуємо скласти ще один ґайд спантеличливими атрибутами святих.

 

Кулик Тетяна

Безліч знайомих та незнайомих родичів, ґвалт на кухні, яскраві ліхтарики, сотий перегляд того, як Кевін залишається вдома сам. Впізнаєте Різдво? Чи, можливо, вам ближчі фрески в катакомбах і стариганоподібні діти? Розповідаємо, як зображали Різдво різні митці в різні епохи та що таке принципи маркетингу по-євангелійськи.


"Різдво" Рубенса

 

Різдво для злочинців: римські катакомби і саркофаги

IV століття, Рим

Перші зображення народження Христа були нелегальними. Ісус теж був нелегальним. Як і всі, хто в нього вірили. До IV століття християнство в Римській імперії було забороненим і сприймалося, як секта. Переховувались віряни від римлян у катакомбах під містом. Саме там, на стінах, можна побачити перші ознаки ранньохристиянського мистецтва – фрески. Здебільшого вони містять епізоди зі Старого Заповіту, однак саме там були знайдені зображення Волхвів, які приходять до новонародженого Ісуса.

 

Саркофаг із зображенням Різдва, IV ст., Мілан

До цього періоду можна віднести деякі зображення Різдва на римських саркофагах  датовані четвертим століттям. Вони доволі прості, іноді на них немає Діви, лише тварини та дитя, що лежить у яслях. Марія стала каноном на зображенні аж наприкінці п’ятого століття, тоді як Йосиф залишився необов’язковим.

Різдво для неписьменних: вітраж

Вітраж із базиліки святого Деніса, Париж

Якщо ви середньовічний селянин, то  навряд в очі книжку бачили. Взагалі навряд чи щось бачили, крім церкви, ринку та господарства. Щоб навіть ви розуміли, про що розповідає священик у проповіді, були створені вітражі. Візуальне мистецтво добре виконувало функції пояснення прихожанам складних сюжетів, оскільки не потребувало знання латини. “Читання” вітражів нагадує читання книги за картинками. Папа Григорій Великий у VII столітті казав, що вітраж – “писання для простаків”, візуальна проповідь, яка допомагає мирянам зрозуміти Біблію. Щоправда, з цим також можна посперечатися: зображення на високих вікнах бути такими крихітними, що розгледіти щось було неможливо, тим паче в сонячний день. Вони іноді містили біблійні метафори та підписи латиною, що ще більше віддаляло їх від концепції “книга для неграмотних”. Та, зрештою, вітраж – це перш за все емоція, враження присутності вищого зв’язку з Небесами, яке створювалося сонцем, що пробивалося до собору через тисячі кольорових скелець.

Вітраж – це західноєвропейське мистецтво, яке розвивалося у період панування в архітектурі готики. Деякі залишки таких вікон можна знайти й у давніших соборах  романського стилю, однак вони погано збереглися. Вітражі за своєю структурою схожі на пазл, з’єднаний із невеликих шматків кольорового скла різних форм. Це забирає можливість деталізації зображення та примітивізує його, що полегшує сприйняття. Щоправда, іноді на вітражах все ж домальовували деякі деталі пензлем: риси облич, тканини тощо.

 

Вітраж із Шартрського собору, Різдво © Dr Stuart Whatling/medievalart.org.uk

Вітражі розповідають історії з Біблії. Так, якщо уважно розглядати високі вікна у готичному соборі знизу до верху (саме так необхідно “читати” вітраж), можна впізнати епізоди історій Старого й Нового Заповітів: життя Діви Марії, Страстей і, звісно, Різдва та дитинства Христового.

 

Вітраж із Шартрського собору, Різдво © Dr Stuart Whatling/medievalart.org.uk

 

Різдво середньовічне: поклоніння

Великий вплив на середньовічні зображення Христа зробила Бригітта Шведська. Вона посвятила своє життя молитвам і паломництву, заснувала орден бріготтинок і часто бачила видіння. Після того, як Бригітта потрапила на Святу землю, їй відкрилися деталі народження Ісуса, які на своїй роботі зобразив Нікколо ді Томмазо.

Видіння Різдва святій Бригітті, Нікколо ді Томмазо

За цими видіннями писав свої картини нідерландських художник Родріг ван дер Вейден. Бригітта казала, що бачила, як Ісус лежить у хліву й випромінює світло, а Діва, яка, за словами святої, була блондинкою, молиться поряд із ним.

 

Різдво, Родріг ван дер Вейден

Різдво живе: Джотто ді Бондоне

Джотто – один із найвидатніших італійських художників, який вважається засновником Проторенесансу, тобто ранніх канонів Відродження ще в час Середньовіччя. Його релігійні сюжети вирізняються реалізмом: це більше не воскові застиглі обличчя святих, а живі люди. Джотто не передає почуттів через міміку, але цього й непотрібно: Діва нахиляється над Ісусом, обіймає його руками, і у цій позі стільки материнської любові й тепла, що глядач сам все розуміє.

 

Народження Христа, Джотто ді Бондоне

На початку XVI століття у Джотто замовили розпис капели в Скровеньї. Тут він створив революційне зображення євангелійського сюжету: не тільки додав “життя” зображенням через учасників подій, але й зробив себе одним із них. Джотто написав біблійні сюжети не за візантійськими іконописними канонами, а за принципом “сторітеллінгу” зі свого боку.

 

Різдво назад у майбутнє: Петрус Крістус

Своє “Різдво” Петрус Крістус, південнонідерландський художник, написав у зрілий період творчості. Зображення складається із кількох біблійних історій, які можна читати з різних частин картини. Так, наприклад, подивившись на арку на передньому плані, глядач побачить розповідь про життя Адама та Єви, вигнання з раю, вбивство Авеля. Самі чоловік і жінка стоять на колонах, і Єва відкушує шматок забороненого плоду. По центру картини – народження Ісуса. Кристус звертається до глядача безліччю біблійних деталей. Йосиф, наприклад, стоїть босий, а його взуття лежить поряд, як натяк на Мойсея, що роззувся, підійшовши до неопалимої купини. Тло натякає на майбутнє: за Йосифом і Марією видно не Вифлеєм, а середньовічне місто Брюгге із вже збудованою церквою.

 

Різдво незавершене: Леонардо да Вінчі

Одне із найвідоміших зображень народження Христа – “Поклоніння волхвів” Леонардо да Вінчі. У 1470-х його замовив для алтаря монастир Сан-Донето під Флоренцією. Щоправда, монахи були трішки насторожені: ходили чутки, що Леонардо може просто взяти й не закінчити роботу. Власне, так і трапилося.

 

У “Поклонінні волхвів” зображення центроване: головними фігурами чітко показано Діву та малюка. Навколо них розвиваються всі події, групуються звірі та люди. Марію та Ісуса художник наділив щирими людськими рисами: дитя тягнеться до дарів волхвів на руках у Мадонни, яка дивиться на нього з любов’ю та милосердям. Леонардо да Вінчі – митець епохи Відродження, тому його полотна сповнені символів. На тлі картини показана битва, а ліворуч – зруйнований храм як уособлення народження нового світу, протиставлений старому. Там же – дуб і пальма, символи Рима та Єрусалима.

Да Вінчі експериментує із простором: перед Марією він порожній, тоді як задній план заповнений подіями й людьми.  Він створює ефект “місця для глядача”, наче все на картині зупинилося в очікуванні того, хто на неї дивиться. Леонардо перетворює глядача на учасника події, наче будь-хто, взявши приклад із волхвів, може припасти до ніг Святої Марії. Згодом схожий прийом митець використав у “Таємній вечері”.

 

Різдво Медічі: Сандро Ботічеллі

Свою роботу “Поклоніння Волхвів” майстер кватроченто Ботічеллі написав 1475 року. Це полотно раннього періоду творчості художника/ Це помітно по сильному впливу на його картину принципів фламандської школи: деталізованість, прописані тканини й поверхні та ретельність.

 

Ботічеллі зобразив у вигляді волхвів трьох членів сім’ї Медічі – однієї із найвпливовіших родин Італії . На полотні можна знайти Лоренцо Медічі, який на той час правив Флоренцією, його брата Джуліано, а також покійних батька Козимо і його синів П’єро та Джованні. Уважно придивившись, можна помітити й самого Ботічеллі, який у вигляді світловолосого юнака в жовтій мантії стоїть у кутку.

 

Різдво вкрадене: Мікеланджело Мерізі де Караваджо

Караваджо – митець, якого вважають засновником реалізму та побутового жанру в живописі. Він поєднав елементи світського та релігійного на своїх картинах і став новатором у написанні світла та тіні. Це видно і на його картині “Різдво зі святим Франциском і Святим Лаврентієм”. Світловими акцентами художник виділяє ті частини картини, на які глядач має звернути увагу: обличчя героїв. Водночас, Караваджо створює враження, наче світло, як уособлення божественності, надходить від малюка Ісуса і саме він є єдиним його джерелом у приміщенні. На жаль, 1969 року “Різдво” Караваджо було викрадено і його місцезнаходження досі невідоме.

 

Різдво побутове: Жорж де Латур

Жорж де Латур пише пастухів, використовуючи сюжет із Євангелія Луки. Однак простолюд зображений в сучасному для художника одязі. Таким чином Латур стер межу між релігійним і світським сюжетом, перенісши зображення Різдва Христового у побутові умови. Це ж саме він зробив і на полотні “Новонароджений”, зобразивши сцену на межі жанрового та релігійного живопису: хто це – просто дівчина, малюк і повитуха, чи Мадонна зі своєю матір’ю Анною й Ісусом?

 

Важливою деталлю є те, що у Латура дитина схожа на… дитину. Для мистецтва до ХІХ століття це було непритаманним: у середньовіччі малюків зображали схожими на старих зморщених гномів, надаючи їм дорослих рис. Фактично, це були просто зрілі люди в зменшеному варіанті. Потім дітей почали писати за іншим шаблоном: маленьке пухке янголя. І тільки згодом художники почали розуміти, що у малюків інакша анатомія і зображати їх треба також інакше. Реалізм і “дитячість” Ісуса в Латура на диво анатомічно правильна: у малюка піднята губа, наче він готовий до годування, а повіки трохи припухлі, як часто трапляється в новонароджених дітей. Для часу Жоржа де Латура таке рішення було новаторським і сміливим.

 

Різдво постімпресіоністичне: Поль Гоген

Після ХІХ століття зображати біблійні сюжети перестало бути мейнстрімом. Цим займалися академічні художники. У другій половині ХІХ ст. Клод Моне та інші імпресіоністи стали писати враження без символізму чи міфологічного/релігійного підтексту, залишивши такі сюжети прихильникам класичного мистецтва. Тому модерністи до Біблії не зверталися. Окрім Поля Гогена.

 

Його Марія лежить у будиночку, скоріш за все, десь на островах в Індійському океані, які любив Гоген. Тут немає віслюків, але є корова, а про божественний підтекст картини нагадує хіба назва і ледь помітний німб над головою малюка на руках у повитухи.

 

Принципи маркетингу від євангелістів або чому волхвів не слід плутати з пастухами

Із чотирьох Євангелій народження Христа описане у двох: Матвія та Луки. У Матвія до Ісуса приходять волхви, у Луки – пастухи. Саме тому існують різні сюжети та зображення Різдва. Це зумовлено тим, що ці Євангелія були написані для різних людей, простіше: для різної цільової аудиторії. Потенційний споживач Матвія – єврей, навернутий у християнську віру. У його Євангелії проводиться багато паралелей між Мойсеєм та Ісусом. Тоді як Лука, сам за походженням не єврей, своє письмо спрямував на християн Антиохії і бідні прошарки населення: його героями стають не волхви, а пастухи – представники нижчого стану.

Тетяна Кулик