Матеріали з рубрики: сніг

Снігу важко дочекатися в реальності, але легко знайти в мистецтві. І як тло, і як ключовий персонаж він додає роботам живописців святкової містерії. Розповідаємо, чому до Брейгеля ніхто не писав сніг і скільки кольорів лапатого було в Кандинського.

До XV століття західні митці майже не писали зимові пейзажі. Сніг був лише як тло для релігійних сюжетів. Одне з перших його зображень з’явилося в 1416 році в рукописі “Розкішний часослов герцога Беррійського”. У манускрипті є цикл мініатюр-календарів “Пори року”, де зображено типові щомісячні заняття селян. 

На сторінці з лютим бачимо селище, вкрите снігом. Автор мініатюри Поль Лімбург прибрав стіну, щоб ми зазирнули всередину. Там троє людей сидять біля полум’я. Двоє селянок без крихти сорому оголили ноги, щоб швидше зігрітися. Їхня пані відвернулася, аби не бачити “неподобство” та підняла плаття не вище за литки.

“Розкішний часослов герцога Беррійського”. Мініатюра "Лютий"

Під час Північного Ренесансу, коли Відродження поширилося в країнах на північ від Італії, протестантські держави відмовилися від релігійних сюжетів. Митці відкинули зайвий патос середньовічних постулатів. В їхній свідомості закріпився пантеїзм – віра, що Бог є, але це не особистість, а енергія, що пронизує природу. У цей час популярними стали пейзажі. 

Першу “сніжну” картину написав Пітер Брейгель Старший у 1565. Це “Мисливці на снігу” (про неї детально читайте тут). Її часто використовують на різдвяних листівках, але з зимовими веселощами вона має мало спільного.

Пітер Брейгель Старший. "Мисливці на снігу"

У XVI-XIX сторіччях у Європі було похолодання, відоме як Малий льодовиковий період. Люди відморожували кінцівки й вмирали від холоду, замерзлі птахи падали на землю. Зима 1564-1656, коли були написані “Мисливці на снігу”, вважається однією з найхолодніших в історії. Ми бачимо, як мисливці на картині втомлено повертаються додому, вполювавши одну лисицю. На другому плані містяни гріються біля вогнища. Лише тло свідчить про спалах надії: селяни встановлюють ринки та ковзанки на вкритих льодом озерах і грають в ігри, схожі на хокей. 

Сніг став стилем життя та новим жанром для митців, а Брейгель – першим, хто зробив зиму частиною серйозних мистецьких робіт. Сніжні пейзажі мати попит, тому їх продовжив писати і його син, Пітер Брейгель Молодший.

Пітер Брейгель Молодший. "Зимовий пейзаж із пасткою для пташок"

Період романтизму став 15 хвилинами слави для снігу, адже зима вважалася вдалим часом для меланхолії та рефлексії. Митці часто зверталися до неї в картинах. Завдяки цьому прославився німецький художник-пейзажист Каспар Давид Фрідріх.

Його пейзажі – не просто зображення природи. Кожне полотно має своє емоційне забарвлення. В спогляданні природи Фрідріх бачив постійні спроби людини возз'єднатися з Богом та усвідомлення власної самотности у світі. 

Придивіться до “Зимового пейзажу із церквою”. Біля каменя сидить чоловік. Він відкинув милиці та тримає долоні в молитві перед хрестом, який спирається на дерево. Образ церкви повторює силует ялинки. Символізм роботи в постійній недосяжности вічного для земної людини.

Каспар Давид Фрідріх. "Зимовий пейзаж із церквою"

Найважче зимові пейзажі давалися імпресіоністам. Вони започаткували писання картин на пленерах, а не в студіях (з французьскої en plen air – “на відкритому повітрі”). Заради сніжних пейзажів вони проводили години на морозі та тримали пензлі обмороженими пальцями. Писати треба було швидко й без деталей, інакше митець закінчував би картину наступного дня, коли світло було інакшим.

Серед сучасників Клод Моне був відомий передовсім як автор зимових пейзажів. Це почалося з однієї незвично холодної зими в Франції. Річка Сена, біля якої жив митець, вперше за багато років замерзла. Так Моне написав серію “Танення льоду”.

previous arrow
next arrow
Slider

Моне любив використовувати яскраві світлі кольори, щоб передати чисте зимове повітря. Його пейзажі рідко були “порожніми”. Він додавав будівлі чи інші об’єкти, щоб прив’язати картину до місця і часу і схопити момент.

previous arrow
next arrow
Slider

П’єра-Оґюста Ренуара, ще одного імпресіоніста,  важко назвати прихильником зими. На відміну від інших представників течії, він майже не писав зимові пейзажі та часто казав, що погано витримує морози. Один з небагатьох винятків — картина “Ковзанка в Булонському лісі”.

П'єр-Оґюст Ренуар. “Ковзанка в Булонському лісі”

З еволюцією мистецьких напрямів і рухом до абстракціонізму, палітра зимових пейзажів змінювалася. На початку XX сторіччя світ познайомився з орфізмом – мистецьким напрямом, який виводив на перший план динаміку та гармонію кольору. Одним із ключових орфістів був Василь Кандинський. 

previous arrow
next arrow
Slider

На початку своєї кар’єри він багато експериментував з палітрою. Тоді Василь жив у горах і писав багато пейзажів. Митець захоплювався теорією кольору і в роботах вчився поєднувати яскраві барви.

Яскравою зиму бачив і абстрактний експресіоніст Джексон Поллок (про нього ми писали тут). Використавши авторську техніку “спонтанного автоматизму”, намагався фарбою передати своє враження від зими.

Джексон Полок. "Зимовий ритм"

За всю історію мистецтва сніг показували різним – від холодного і жорстокого до яскравого і натхненного. Втім, є одне спільне в усіх роботах. Незалежно від сюжету, для митця сніг символізує передовсімемоцію, спогад, момент. Тому не сумуйте, якщо у вас досі не впало нічого, крім дощу. Краще колекціонуйте зимові враження, вдягайтеся тепло та читайте Пусто.

 

Запаліть вогники на ялинці, зловіть звук завірюхи за вікном, увімкніть Чайковського, йдіть на вулицю грати в сніжки, писати супрематичний сніг, падати у зелено-сині кучугури… Зрештою, зима у кожного різна. Розбираємося, як художники ХІХ-ХХ століть бачили найхолоднішу пору року та чи можна через колір снігу показати настрій епохи.

Зима японців: засніжені гори та ієрогліфи

 


Уґатава Хіросіге. Сніг на ріці Суміде

 

Уґатава Хіросіге: творець плинного світу та “портретів” природи

Початок та середина ХІХ століття в Японії припали на період Едо. Розвивався театр кабукі, на кожній вуличці відкривалися будинки гейш та чайні. Літературні твори, укійо-сосі, зосередилися на темах авантюризму, пригод та кохання. Живопис укійо-е (в перекладі “плинний світ”, “світ насолод”) – на пейзажах, портретах гейш та інших побутових темах. Одним з найвідоміших представників цього жанру був Уґатава Хіросіге, автор численних гравюр із майстерними зображеннями фауни та флори. Художник сповнював пейзажі емоціями, немов “додавав своїм роботам життя”, через що його назвали “портретистом місцевості”. В середині ХІХ століття японське мистецтво почало поширюватися в Європі. Роботи Хіросіге захопили імпресіоніста Клода Моне, який багато в чому перейняв його манеру зображення природи, а дві гравюри із серії “100 відомих видів Едо” висіли у майстерні Вінсента Ван Гога.

 

Зима імпресіоністів: пастель, червоні будиночки, Belle Époque

Останні десятиліття ХІХ століття, на вулицях Парижа – католицьке Різдво, люті морози і Сена, покрита кригою. Розквіт Прекрасної Епохи – період розвитку, прогресу, миру. У театрі Ліна Кавальєрі зачаровує своїм сопрано, французи поспішають додому, щоб покласти під ялинку лускунчика чи подарувати святкову листівку з фотографією балерини Клео де Мерод.

 


Сніг в Аржантей. Клод Моне

 

Прекрасна Епоха була періодом розквіту для мистецтва та імпресіоністів зокрема. Їхня зима – це казкові пейзажі французької провінції та сусідніх холодних країн. Клод Моне, наприклад, обожнював Голландію і Норвегію.

 

У імпресіоністів сніг рожевий, блакитний, жовтий, пурпуровий, бузковий, але ніколи не просто білий. Ці художники зображали зимові пейзажі такими, якими вони їм видавалися у певний час дня та за певного світла. Так, “Зима в Монфуко” Каміля Піссарро – зелено-блакитна;

 


Зима в Монфуко. Каміль Піссарро

 

“Лавакур, сонце і сніг” Клода Моне – жовто-фіолетовий, як і зимові “Копиці сіна”;

 


Лавакур, сонце і сніг

 


Копиці сіна взимку

 

“Бульвар Осман в снігу” Гюстава Кайботта взагалі ніжно-помаранчевий;

 


Бульвар Осман в снігу. Гюстав Кайботт

 

Імпресіоністи граються з варіаціями барв, але не використовують великої кількості контрастних кольорів поряд. Так, наприклад, “Ефект снігу в Живерні” вже згаданого Моне має такий вигляд, наче повністю написаний білим, хоча художник використовує безліч суміжних відтінків фіолетового та блакитного.

 


Ефект снігу в Живерні. Клод Моне

 

Зима в імпресіоністів спокійна й гармонійна: на ній немає яскравих “вирви око” барв, а художник не намагається показати тривогу чи холодний відчай. Це пов’язано з тим, що імпресіоністи писали в період Прекрасної епохи, мирного часу.

 

Зима пуантилістів: цятка, цятка і більше кольору

Пуантилізм (від point - цятка) – це напрям неоімпресіонізму. Художники, що писали в цьому стилі, використовували цятку, як основу своєї картини. Пуантилісти розраховували, що ці прямокутні чіткі крапки самі “зіллються” в сітківці глядача, тому відмовилися від фізичного перемішування фарб на полотні.

Їхні зимові зображення так само спокійні: Париж, завірюха, люди в теплих чорних пальтах. Пуантилісти лише почали використовувати й поєднувати яскраві кольори: сірувато-білі цятки у них межують з синіми та червоними, а ніжно-рожеві – із зеленими.

 


Бульвар Кліши. Поль Сіньяк

 

Зима ХХ століття: експресіоністи, авангардисти і хаос

 


Збирачі хворостняку на снігу. Вінсент Ван Гог

 

Експресіоністам остогидла сонячність та життєрадісність імпресіоністів. Вони жили в період, коли оголилася потворна душа людства – Перша світова війна, революції, постійний страх майбутньої небезпеки. Ескпресіоністичні пейзажі тривожні, у них різкіший, хаотичніший та виразніший мазок, аніж у попередніх майстрів, а кольори контрастні.

У цей ж час з’являються й інші художники, кожного з них непокоять різні питання в живописі: чи слід відмовитися від класичної форми? Чи можна зобразити симфонію на картині? Чи сприйме світ те, що геометрія – також мистецтво?

Поль Гоген, постімпресіоніст, друг Вінсента Ван Гога. До того, як закохатися у теплі острови Індійського океану, писав зимову французьку провінцію.

Едвард Мунк – тривожний норвезький експресіоніст, один із найвідоміших представників течії. У його картинах відображена основна ідея напряму: емоції тривоги, відчаю, страху й болю, які “дарує” цей світ.

Василь Кандінський – основоположник абстракціонізму та автор “симфоній на полотнах”. Перед тим, як знайти свій напрям та писати абстрактні композиції, натхненні музикою, Кандінський спробував себе у різних стилях: від імпресіонізму до сюрреалізму. Тут він експериментує із фовізмом:

 


Зимовий пейзаж. Василь Кандінський

 

Казимир Малевич – основоположник сумпрематизму й автор “того самого квадрата”. Філософія напряму Малевича полягала в супротиві догмам. Супрематизм як різновид абстракціонізму проповідує безпредметне мистецтво, де форма і яскрава фарба втрачають другорядну роль, починають домінувати і виходять на авансцену, щоб стати головними героями полотна. Малевич вважав, що супрематизм – це шлях до найвищого, “істинного” мистецтва  (від цього й назва: supremus – найвищий).

 


Зимовий пейзаж. Малевич

 


Ліс після завірюхи. Малевич

 

Габріель Мюнтер – німецька експресіоністка, яка разом з Кандінським і Явленським заснувала художнє об’єднання “Синій вершник”. Вона була господинею “Російського дому” в Мурнау, де жили ці художники. Вони пропагували ідеї синтезу мистецтв (як Кандінський – живопису й музики), самодостатність кольору та безпредметні композиції.

 


Зимовий пейзаж в Кохеле

 


Зимовий пейзаж. Габріель Мюнтер

 

У випадку, якщо вам раптом здалося, що зима експресіоністів надто не схожа на зиму

 

Франц Марк – іноді експресіоніст, іноді кубіст, іноді друг Василя Кандінського

 

Слон, кінь, віл. Зима. Франц Марк

 


Копиці в снігу. Франц Марк

 

Олексій Явленький – експресіоніст, який вважає, що для зображення зими достатньо білої плями

 


Варіація – зима. Олексій Явленський

 

Наостанок: якщо вам раптом захотілося повалятися в кучугурі й насолодитися сніжком

 


В снігу. Марк Шагал

Кулик Тетяна