Матеріали з рубрики: укліт

Найбільший злочин, здійснений авторами шкільної програми, – це прив’язати до одної з найважливіших українських емансипанток і модерністок образ авторки однієї лише “Землі”. Повісті, яка оповідає про прив’язаність українця до ґрунту й села та бажання від нього відірватись. Перше уособлює найбільш відштовхувальну для дітей від української “сільської” літератури силу. Друге – дітьми не зчитується, а біблійний мотив залишається на сторінках підручника просто твердженням. А можна було би подати цю жінку, як загадкову й сильну, таку, в героїнях якої дівчатка бачили б себе. А хлопці не будували би ілюзій про милих і мирних “Марусь” Квітки-Основ’яненка та й всі разом не нудилися би з ідеалізованих чоловічо-жіночих образів, створених попередниками письменниці. Руйнуємо стереотипи про занудну “земляну” Кобилянську й розбираємося, що читати в неї, щоб і полюбити себе, і постраждати з любови до себе. 

 

Не занудна Ольга Кобилянська

 

1. Повість “Царівна”, щоб зануритися в нотатки-щоденники дівчини кінця XIX століття

Наталка Верковичівна нещасна. Її батьки померли, бабуся, яка пестила маленькою нашу героїню – теж. Лишила їй кілька суконь, срібних ложечок та й все. У дівчинки неприродні для її оточення біла шкіра та руде волосся з сіро-синіми очима. А ще походження – Наталка русинка, себто, українка. А це на Буковині – не найбільш вигідна національність серед німців. Вона зростає в сім’ї маминого брата, де головує тітка-деспотка, яка зневажає поняття любови й ненавидить мистецтво. Є одне хороше: дядько передає (як коронавірус) Наталці захоплення літературою. З цього дівчина й твориться. Любить природу, Ніцше й такого ж нещасного, як вона, сусіда Орядина. 

 

Кобилянська половину цього твору написала від першої особи, в формі щоденника. Так ми сповна переживаємо прив’язаність Наталки до природи, рефлексуємо на її самотність і впізнаємо (або не впізнаємо, кому як пощастило) трепетні передчуття закоханости. Чи не вперше в українській літературі споглядаємо нарцистичність, захоплення героїні собою, без опосередкування цього чоловіком і сприймаємо любов як огидне почуття покори, коли та стає на шляху самореалізації героїні. Наталка прагне стати жінкою, яка буде сама собі ціллю, і руйнує на своєму шляху всі перешкоди. А ще прагне з чоловіком передовсім не інтимно-романтичних стосунків, а товаришування. Вона антипод Марусі Квітки-Основ’яненка, вона думає, відчуває і прагне. І, звісно, сумує. Бо вона втілення femina melancholica – жінки з новим мисленням у старих суспільних умовах. Такий типаж виробила в українській літературі Ольга Кобилянська, списавши його з себе, Лесі Українки, Софії Окуневської, Наталі Кобринської та інших сучасниць.

 

Обкладинка до повісті “Царівна”, ілюстрація Августи Кохановської. Джерело: Електронна бібліотека ім. Ярослава Мудрого


Читати, щоб подивитися на світ очима буковинської авторки з його природою та самотніми людьми, знайти в головній героїні себе, згадати всіх Орядинів власного життя й змиритися з їхньою постійною присутністю в думках і відсутністю в реальності. 


2. Новела “Природа”, щоб познайомитися з нецнотливою українською літературою

Так, читатимемо про секс. Між аристократкою, високою й стрункою рудоволосою дівчиною, яка нудиться між своєї цивілізованої панської культури, та мужиком, гуцулом, який не розуміє законів, вигаданих людьми, рубає смереки й приборкує коней. Цей твір називають літературним втіленням еротичних фантазій письменниці. Вона не раз писала в своєму щоденнику, що мріє, аби її обійняли дужою рукою, називала чоловіків гарними і сильними й не соромилася своїх почуттів. Втім, ледь метафорично приховані описи еротичних сцен Кобилянська використовує (сюрприз!), щоб інакше описати творення нової, вищої жінки. 

 

Кобилянська походила з онімеччиної сім’ї, вдома розмовляла переважно німецькою, коли входила в українську літературу, зазнала чимало критики за своє іноземне середовище. Проте належність до європейського світу Ольга намагалася поєднати з українським корінням. У цьому синтезі письменниця бачила нову українську жінку. Поєднання високої культури з багатою природою. Тому рудоволоса аристократка, яка уособлює перше, віддається звичайному гуцулові, який є другим. І від цього в ній все перероджується, вона зазнає нового почуття легкости. А він, він просто вирішує, що вона відьма. Бо не розрізняє почуття пристрасти й кохання та шукає зустрічи з нею. Схожа за символами й ідеєю новела “Битва”, тільки вона ще більш метафорична. Там жінка – це ліс, який ґвалтує-освоює цивілізація. 

 

Оформлення новели “Природа”


Читати, щоб не витрачати гроші на квитки в Карпати, погуляти між смерек і пошукати в шумі дерев шум моря, а ще познайомитися зі справжнісіньким гуцулом і погратися в людину, яка розшифровує найтонші шифри в пошуках еротики.

 

3. Новела “Valse Melancolique”, щоб знайти в ній лесбійські (?) стосунки 

 

Якщо ви бачите в спілкуванні Ольги Кобилянської та Лесі Українки лесбійські нотки, то саме їхнє втілення знайдете в новелі “Valse melancolique”. Хоча ми їх там бачити не радимо. Адже вважаємо ставлення письменниць одна до одної втіленням бажання любови-розуміння та товаришування, яких жінки не мали протягом століть. Про здійснення цих мрій і оповідає новела.

 

Художниця Ганнуся, запальна артистка, яка міняє чоловіків, як шкарпетки, та студентка Марта, звичайна дівчинка, яка вивчає й викладає іноземні мови, разом знімають квартиру. Одного дня їм піднімають орендну плату і остання пропонує шукати співмешканку. Так знаходять Софію, музикантку, яка своїм артистизмом полонить і спершу ворожу Ганнусю, і одразу прихильну Марту. Кожна дівчина – окремий типаж: Марта – первородна жінка, яка без тиску суспільства й виховання мріє про любов і турботу; Ганнуся – жінка-товаришка, яка будує життя на принципах рівноправ’я, той же типаж, що й Наталка Верковичівна з “Царівни”, та Софія – меланхолійна жінка, самотня й травмована нерозділеним коханням із негідним чоловіком. Їхня дружба, оця комуна з трьох товаришок, описана в творі – новаторська ідея Ольги Кобилянської, яку та хотіла втілити й в житті. Про це вона часом писала Лесі Українці. 

 

Оля і Леся люблять одна одну платонічно

 

Читати, щоб пригадати/впізнати свою дружбу в дружбі героїнь, знайти свого прототипа серед змальованих персонажок, подумати, що Луїза Мей Олкотт знала українську і надихалася саме цією новелою, коли створювала “Маленьких жінок”, і звернути увагу на прихованість дівочого співжиття, яке було б скандалом у суспільстві.

 

4. Гумореска “Він і вона”, щоб посміятися з людей, які заперечують свою закоханість

Інтелектуали теж люблять. Навіть, якщо захоплюються Ніцше. Тільки спершу вони цю любов заперечують. Виправдовують прагнення до випадкових зустрічей життєвими обставинами, які можна було б відкинути. І обов’язково переконують себе, що вони вищі, ніж це. Так роблять герої гуморески Ольги Кобилянської “Він і вона”, яка описує закоханість з обох боків, з моменту її зародку до кульмінації та розв’язки. Та й усе. 

 

Загалом твори Кобилянської не такі складні, як, наприклад, тексти Лесі Українки. Письменниця паралельно з Ніцше й Гейне захоплювалася бульварною літературою, бо та дозволяла їй відпочити та відволікала від складного буденного життя. Тому творчість письменниці – це своєрідний спосіб поєднати легкість і зрозумілість із глибокою інтелектуальністю та елітарністю.

 

Читати, щоб посміятися та й досить цього, адже буває іноді просто гумореска.

 

5. Тексти “Impromptu phantasie”,  “Рожі” й “Там звізди пробивались”, щоб потонути в романтичній естетиці

Попри те, що Ольгу Кобилянську вважають модерністкою, в її творах є ознаки романтизму. Ідеалізацію природи й почувань можна легко знайти в творах “Impromptu phantasie”,  “Рожі” й “Там звізди пробивались”. Перший з них – музика в прозі. Там письменниця, як Кандинський на полотні, намагається описати свої відчуття від почутих нот. Нецнотливість тут теж є. Вона пробивається в екстатичності стану головної героїні. “Рожі” більше схожий на алегоричне зображення різних типів жінок у формі квіток. Гендерне дослідження в символічній формі. “Там звізди пробивались” – це текст, названий поезією в прозі, де ліс говорить з річкою і степом. Вони змагаються своїм безмежжям, рухом і глибиною. Та теж намагаються передати нам почуття письменниці.

 

Читати, щоб побачити, як Кобилянська намагається описати почуття, до яких ми не знаходимо слів.

 

Обкладинка до повісті “В неділю рано зілля копала”, ілюстрація Августи Кохановської

 

Радимо також новелу “Некультурна”, яка описує життя гуцулки, емансипованої за натурою. Повість “В неділю рано зілля копала”, якщо скучили за народними українськими сюжетами, й хочете перечитати історію Марусі Чурай із циганами та купою містики. А також “Через кладку”, бо кажуть, що то, як “Царівна” з боку чоловіка та ще й з натяком на гомосексуальний зв’язок (прим. від авторки: багато суджень у цьому тексті взято з праці Тамари Гундорової “Femina melancholica. Стать і Культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської”)

 

Ольга Кобилянська жила майже в ізоляції. Тоді, як Леся Українка подорожувала світом і спілкувалася з українською й іноземною елітою наживо, буковинка сиділа вдома, доглядала матір і племінника. Їй відмовив чоловік, якого вона кохала. І вона, не дивно, почувалася надзвичайно самотньою. Зараз виправити ми це можемо хіба читанням її літератури. Що робимо й самі, й вам радимо.

Дарія Гуцалюк

Published in Література