Матеріали з рубрики: українці за кордоном

Під час прогулянки найдовшою вулицею Вожірар у Парижі  ви навряд звернули б увагу на будинок під номером 228. А шкода, адже саме там колись жив і творив видатний український маляр Михайло Андрієнко-Нечитайло, чи як би він записав себе у біо в інстаграмі назвали його французи — Мішель Андрієнко. Він вважав себе часткою світової культури і мав на це усі підстави — його роботи бачили Париж, Берлін, Нью Йорк, Відень, Лондон, Цюрих.

Розповідаємо про знаного у світовому живописі митця, творчий доробок якого досі мало знаний в Україні.


як завжди спокійний Михайло-Андрієнко Нечитайло

Біографічна довідка: бездержавна людина українського походження 

Михайло народився 1894 року у Херсоні, де на початку XX століття кипіло культурне життя. Тоді разом з ним гімназію закінчили Силванський, відомий у Херсоні та Москві колекціонер есклібрисів, та Лавреньов, російський прозаїк. Cтудіював українське старовинне мистецтво у Володимира Пещанського, який був дослідником цього напряму та архітектором, знався з організатором Товариства Любителів Мистецтв А. М. Грабенком. Малим будував будиночки з коробок з-під сірників і навряд міг подумати, що його колись називатимуть витонченим майстром форми. Дитячі макети залишились у спогадах, адже вивчати архітектуру він так і не пішов (математика віддавна відбиває бажання від мрій дитинства). А втім, наверствувати площі, майстерно організовувати простори та точно створювати композиції йому вдалось у малярстві.

Оточений театральними художниками та творчою атмосферою, Михайло Андрієнко уже в 16 брав участь у щорічних виставках “Товариства любителів мистецтв” та аматорських театральних дійствах. А через два роки відтворив шлях типового тоді студента: переїхав у Санкт-Петербург, обрав факультет навгад (юридичний) і регулярно пропускав лекції на користь відвідування Товариства сприянню мистецтва, де тоді викладали М. Реріх, А. Рилов та І. Біблін. Останній був блискучим графіком, театральним декоратором та безпосереднім ментором Андрієнка-Нечитайла.

Вже у 1915 році Михайло створив перші роботи у стилі кубізму. Крім того, працював художником у театрах. Його не спинила навіть революція 1917: до Одеського камерного театру, де він тоді перебував, гості проходили повз озброєних прикордонників. 

Михайло марив свободою писати та творити. Тому, гнаний політичною ситуацією,  січневої ночі 1920 року він покинув Україну, нелегально перетнувши румунський кордон по льоду Дністра.

 


Композиція зі сходами, 1920

Композиція, 1922

 

У 1922 році в Бухаресті створив  декорації для балету Королівської Опери “Мільйони Арлекіна”. Проєкт увінчався шаленим успіхом. Митець отримав від Королівської Опери запрошення на посаду головного декоратора. Втім, Румунія Андрієнку була геть не симпатична, і він продовжив свій шлях у Празі. Два роки там стали апогеєм його театральної діяльности. У 26 років Михайло отримував численні пропозиції від театрів і був знаним як митець високої професійної майстерности.

 

У 1923 переїхав у Париж, який і став кінцевою цяткою його мандрівки. Там створював костюми та декорації для фільмів, став одним з організаторів Асоціації Незалежних Українських Мистців, брав участь у численних виставках та у багатьох інших подіях, опис яких не вмістився б у розмір редакційних вимог.

Скромного та спокійного, меланхолійного і трохи сумного, блискучого оповідача своїх тревел-історій, повсякчас з цигаркою  у руці – Михайла Андрієнка-Нечитайла цінували та поважали усі митці еміграції. Він працював і постійно творив аж до 1978, коли цілком втратив зір. Помер у 1982 році.

 

Творчий шлях: від кубізму до абстракцій

Символізм

 

Рафінованість кольорів, ліній, елегантність — усе це і більше побачили відвідувачі  у ранніх символічних творах Андрієнка-Нечитайла 1914-го року в приватній галереї “Артистичне бюро”, де свої твори продавали Малевич, Філонов і провідні митці Росії того часу. Попри усю чудовість робіт того періоду- це все ще Андрієнко під впливом Реріхового художнього товариства “Світ Мистецтва”, яке стало вирішальним фактором у формуванні російського модерну.




Кубізм

 

З 1915 та аж до 1928 він працює у напрямах кубізму та конструктивізму. Його (можливо, й несвідомий) потяг до чіткого порядку відобразився на творах того періоду. На них геометричні фігури пульсують ритмом, кольори з рисунком переплетені у чистій гармонії. Саме ця спонтанна гармонійність і відрізняла його від інших кубістів, які пронизували свої твори формалізмом і не лишали місця випадковості, а лишень керувалися вузьким набором правил. 

 

Сюрреалізм

 

Наступним етапом, з 1929 та до середини 1930-х, для Михайла був сюрреалізм. Та не з химерно-фантастичними композиціями чи покрученими кольорами. Ті твори були сповнені поезією та делікатністю, тягнули на філософські роздуми про загадки всесвіту. Художник писав буденні предмети: камінці, квіти, птахів.

С. Гординський, український поет та мистецтвознавець, виділив серцевину того періоду так:

”Сюрреалізм Андрієнка виявляється в тому, щоб дрібним “нецікавим” речам надати грандіозної монументальності й дати відчути, що вони є також частиною космосу . Він малює черепашки, відломки скель, рослини на тлі неба з низьким горизонтом, посеред морських хвиль і підносить їх до рівня монументів; те моторошне,  несподіване враження, що вони викликають, є саме й метою сюрреалізму”.

Тож, наступного разу, коли ви десяту хвилину знимкуватимете покритий мохом камінь, зможете пояснити своїм друзям, що просто даєте йому можливість відчути себе частинкою чогось більшого.


Ярмарковий намет, 1933

Постімпресіонізм

 

Михайло спостерігав за плином життя з паризьких кав'ярень, які були невід'ємною частиною його життя. Казав, що  вони виховують творчих індивідуальностей. Любив невідомі закутки Парижа, а ще більше — ностальгувати за ними. Тому створив у 40-50-ті роки серію картин “Париж, який щезнув”. Ті постімпресіоністичні паризькі краєвиди точно передали атмосефру міста: пусті вулички, монохромна кольорова гама. 


Rue Carpeaux, 1946
 

Rue Paul Barruel, 1954

Rue Cambronne, 1954

 

У 1956 році Михайло почав писати абстракції, де перебував у пошуках нових світів, розбурхував уяву та намагався збагнути простір, матерію та, зокрема, й саму людину. Адже вірив, що “фотографічне” відтворення світу у газетах, телебаченні, рекламі й фотографії не давало людині змогу бути натхненним чи добавити до побаченого витвори з уяви. 


Люди, 1962

Андрієнко-Нечитайло ставився до малярства зі скрупульозною точністю і серйозною підготовкою. Для кожного твору спершу були створені десятки нарисів-проєктів, або, як він їх називав, “формули”. Кожна деталь пропускалась через раціональні й логічні призми для створення потрібної композиції . 


Наверствування площ, 1964

Персонаж, 1970

У всіх своїх абстрактних творах він проливав світло на ту чи ту проблему, думку, символ. Йому було важливо, щоб глядач розумів. Андрієнко бачив майбутнє з доволі похмурого боку: бездушні рóботи, абсурдна бюрократизація та відсутність чуттєвости. Все це і зобразив у низці творів того періоду.


А ось і один з таких бездушних роботів, 1969



Театр



Костюми до балету “Мільйони Арлекіна” — однієї із найхарактерніших його робіт

 

За короткий період часу, коли Андрієнко займався театральною діяльністю, він не лише встиг здобути славу великого майстра, а й започаткував новий напрям театрального декоративного мистецтва. Він страшенно любив використовувати архітектурно-об’ємні елементи під часоформлення вистав. Покручені східці, вежі, арки та цілі фасади будинків — декорації, які динамічно обігрувались акторами. Вивільняв глядачеві простір для фантазій, а акторам — місце для сценічної дії через так звану ‘театральну архітектуру’.

 

У театрі повністю відкрився конструктивізм художника — він говорив чіткими формами, кольоровими площинами,  чистими лініями, а все це майстерно поєднував простором, постійно експерементував із перспективою. Завдяки світловій апаратурі розділяв простір і створював на сцені сади, довгі вулиці чи затишні закапелки. Яскравим прикладом його конструктивістського таланту є оформлення сцени Театру Аркан-Сьєль у 1925. У ньому і кількаступеневі майданчики, піднятих над сценою міцними дерев’яними стовпами, і гострі кути, які вимальовуються зиґзаґами.

 


Дизайн сцени, 1925 

Він відмовився від надмірної декоративности задля графічної чіткости й змоги використовувати сміливі кольори,  які цілісно з’єднувались із твором. Усі його декорації були довершеними творами мистецтва, створеними саме для театру, і призначені існувати лише там.

Сподіваємось, тепер, коли відвідаєте Париж, обов'язково знайдете 228 будинок на вулиці Вожірар (зробите на його тлі декілька знимок з незворушно-кам’яним лицем) та підете в улюблене кафе художника Le Dome, щоб погуторити з  вашим компаньйоном про Михайла-Андрієнка Нечитайла. Бо це український художник, якого цікаво пізнати з його незначними значними речами та довгим шляхом мистецьких напрямів.

А щоб у Парижі у вас було куди покласти десятки листівок з музеїв, червоне сухе та найсвіжіші французькі круасани, заходьте на Пролите Світло — там шопери з маловідомими українськими митцями.

Андрусяк Зоряна